Читателей на странице:
Руками вимісивши глину
І запустив гончарний круг,
У світ цікавинок поринув,
Де поряд найдорожчий друг.
Ногами біг прискорив швидше,
А пальцями снагу довів,
Прислухався либонь до тиші,
Щоб відтворити образ дів.
Навпомацки торкався глевко,
Погладжував мазку красу.
А дивина у формі глека
Пробуджувала, не до сну.
Живими хвилями мінилась,
Затійливого руху твір.
Вищала притулами мила,
Задовільнявся попит твій.
І випалив у печі дзбанок,
Орнамент кіл розфарбував.
Ще досі не хотілось спати,
Гарніший витвір твій ставав.
Горнулося горнятко файне,
Вислизувало із долонь.
Стирались звощені там фарби,
Їх ласо злизував вогонь.
Від спраги пив ковтками напій,
Обняв руками обома.
На грудях краплями заляпав,
І пальці цмокав крадькома.
Ще доки в ніч дрімало сонце,
Ми у коханні залипа.
Ходили почвалом босоніж,
П’яніла з меду голова.
Тьмянкі блищали в небі зорі,
На віддаль начебто руки.
Ловили промінці прозорі.
До досвітку цупкіш люби.
Пестливо, ніжно, без вагання,
Хай тарабанить в ринвах дощ.
Цінуй розчулене кохання,
Лиш у череп’я не торощ.
Завередуй ти як той йойлик,
Не дали спроби на язик.
Черпай натхнення з опівночі,
Прохай кохання прояснить.