Читателей на странице:
(Вільний переклад з російської твору Николая Дика)
Жебраку у сквері щиро
Бідний – гріш поклав в долоню.
Усміхнувся він – знай наших!
Й десь неспішно потрусив.
Той осінній вечір сірий,
Літом став для них червоним,
Бідакам подарувавши
Ще на тиждень нових сил.
Вікна мружились і мліли
ситим та німим достатком.
А дахи дивились зверхньо
На жебрацькі два світи.
Душам в немічному тілі
Враз здалось, що до безхатька
У долоню змерзлу, зшерхлу
Ангел зринув Доброти.
Місто ж обмине цю сцену
(Мабуть, іншим животіє!)
Чом ростуть у злиднів крила?
І сміється в місяць світ?
Дві планети безіменні,
Справжні ниці «багатії»
Дві монети розділили –
Безталанні долі дві…
Оригінал:
Бедный нищему, у сквера,
положил в ладонь монету;
улыбнулся и, качаясь,
не спеша засеменил.
И осенний вечер серый
обернулся тут же летом,
подарив двоим несчастным
на неделю новых сил.
Окна щурились и млели
абажурами уюта,
свысока смотрели крыши
на фигуру нищеты,
а душе в разбитом теле
показалось на минуту,
что спустился на ладошку
добрый ангел с высоты.
Город это не заметил,
у него дела важнее…
А под месяцем сияли
две улыбки голытьбы —
безымянные планеты
двух счастливых «богатеев»,
разделивших две монеты
на две равные судьбы.
***
Николай Дик.