Читателей на странице:
Осінь завше виглядає чарівною.
Тільки глянеш у безкраю далеч ген.
Золотою виявляє цариною,
як благословенний народився день.
Там скидає жовте листя яворина,
і обабіч розлітаються листки.
Хоче щиро щось вона заговорити,
не дають їй слова вимовить вітри.
Ті шматують, лиськають по голокорій,
завівають знизу, цілуватись бга.
Гордість та дівочу має й непокору
тим залітним парубкам, які в бігах.
Врода очі так приваблює природна,
справжня, без притворства, гарна, чепурна.
Залицяється сердешно миттю протяг,
краєм ока ніжність викаже парча.
Гра закоханості діє почуттями.
Світ кружляє завитками у танку.
Вітряні шибайголови мруть без тями,
доторкнувшись тіла свитку крізь тонку.
Краплі росяні туманами повиті,
срібний полиск залишають по собі.
Стоїть жити, покохати, полюбити,
встигнути в житті до кожної пори.