Читателей на странице:
/акровірш/
Граційний Вересень стрічає панну,
Аристократку він не бачив цілий рік.
Лілейна посмішка… в ній легінь танув,
Айстри́ни пізні – коло серця грів:
– Нарешті, повернулася, кохана!
Тендітні квіти простягла його рука.
Немов смарагди очі-океани:
– Ич, який гарний! Мабуть все ж чекав…
Йому б зірки́ в дарунок зняти з неба,
Красуні гладити волосся золоте.
А люди хай говорять: місяць – теплий,
Весна немов у вересні цвіте!
Але руда красуня – легковажна,
Любов її – зі складу ефемер.
Елегія дощу про це розкаже:
Римує Осені невтішний кавалер…