Татьяна Волошина

Читателей на странице:



Моя стежина до Христа позолотіла.
Преобразив її жовтневий листопАд.
По ній ішла Цариця Неба в ризах білих,
Коли я раптом озирнулася назад.

Моя стежиночка протоптана з правіку.
Одна-одна для шестикрилих і землян.
Не має золото її ціни і ліку.
( Нема заможніших людей за християн).

Іду неспішно. Проводжають ті ж берези.
“І Слава Богу “, – одна одній шепотять.
Яка то радість! Я в Христовому Ковчезі!
В мені оливи ще на тисячу багать.

В мені любові до Землі на років триста.
А до Небес – Творцю відомо. Знає Він.
… Ну от і Храм. Ясніє митра золотиста.
Початок спільної молитви. Передзвін!

© Татьяна Волошина

ID Премиум-автора: PA2042538

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (4 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Загрузка... Реклама

    Татьяна Волошина

    ID Премиум-автора: PA2042538

    2 комментария

    діма · 19.10.2019 в 6:50 пп

    тетяна вікторівна вас дуже гарниї вірш я такі вірші дуже сильно люблю

      Світлана Камишна-Терещенко · 20.10.2019 в 1:34 пп

      Танічка, прекрасний вірш, глибокі почуття. Шана Вам!

    Добавить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *