Оксана Павленко

Кожен вигадав своє щось про любов,
Як би дивно не звучало одкровення,
Набирає щедро бите скло у жмені
І під ноги простилає знов і знов.

А на вухо прошепоче: «Просто вір!
Чи ж лихе коли тобі я заподію?»
Черевики відбирає, як надію
І штовхає уперед, мов лютий звір.

Крок за кроком і свідомості межа
Розмивається, та зовсім не від щастя.
Опустити погляд вниз тобі не вдасться,
Як із рани не дістати вже ножа.

А за спиною – зруйновані мости…
Тільки вчора там були розкішні крила.
І кудись поділась та рішучість, сила –
Розтікаєшся свинцем гарячим ти.

Кожна крапля вже остання… через край!
І терпіння обірвалося канатом,
До якого встигла якір прив’язати
І тепер його ти спробуй, відкопай!

А ніхто й не говорив, що буде мед!
Ти сама колись оцю обрала пастку.
Дружній потиск став браслетом на зап’ястку,
А обійми душать, мов жорсткий корсет.

Хтось незрячий ще й позаздрить, чом би й ні!
Отака собі любов… не садо-мазо!
Чи ж агонія подібна до екстазу?
Може, істина лишилася на дні?

©Оксана Павленко

ID Премиум-автора: PA7537327

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (16 оценок, среднее: 4,88 из 5)
Загрузка...

6 комментария

Светлана Камишна-Терещенко · 24.05.2019 в 7:17 пп

Все проходить, то ж пройде і це. І засохне образ озерце.
І на місті тім виросте сад, І в житті буде спокій і лад. То Все досвід випробує нас, і на все те дарований час. Все проходить, то ж пройде і це, І ти щастя побачиш лице!
Успіху. Чудовий вірш.

Зоя Міщук · 24.05.2019 в 8:55 пп

Трохи щемно… але гарно! Дякую!

Татьяна Волошина · 28.05.2019 в 3:52 пп

як невідворотно…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля