Елена Бартко

Моя Весно, не перша ти вже…
Але ще й не остання…
У заквітчаних нивах виблискуєш
сяйвом роси…
Так замріяно ти зустрічаєш ранкові
світання…
І бентежать ще душу співочі пташок
голоси…

Не існує в душі — ані часу стрімкого,
ні віку…
І так само ще мрії на крилах летять
у світи…
Ти в кохання загорнута — будеш
щаслива довіку…
Моя Весно, не квапся… Ти чуєш?
Зажди… Не лети…

І вдихнувши на повнії груди
повітря надії,
Я тебе, моя Весно, крізь роки в
майбутнє несу…
Я живу… Я кохаю… Я вірю…
Нестримно так мрію…
Я обожнюю, Весно, твою невимовну
красу…

©Елена Бартко

ID Премиум-автора: PA1982775

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (38 оценок, среднее: 4,66 из 5)
Загрузка...

4 комментария

Ліна Ланська · 10.05.2019 в 6:11 пп

Чудовий вірш!

Гульзара Кусаинова · 12.05.2019 в 1:11 дп

Прекрасно!Спасибо Елена!❤️❤️❤️❤️

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля