Николай Стасюк

Здається, Вами я вже відхворів,
Давно від болю серце не ятриться,
В душі, бува лиш, щемно заіскриться
Вогонь найперших щирих почуттів.

І ось зустрілись… Стиснуті уста,
Не можем з себе видавити й слова.
Либонь, лишилась музика казкова
Бриніть з очей вологих неспроста.

На скронях – іній, плетиво густе
Мережить рясно хвилі кучеряві.
Рум’янець Ваш в проникливій уяві
На личку все ще вишнею цвіте.

Тремтить рука, хвилюємось удвох,
Чомусь тривожно серце завмирає –
Це кожен важко так переживає…
І сльози з вік спадають, мов горох.

Цілує вітер усмішку живу…
Було так важко втрату пережити!
Нащо мовчать? Щось треба говорити!
Ну, скільки ж можна хмурити брову?

Срібляться в сонці крапельки роси…
Дороги наші врізно розійшлися.
Пройшли роки, І в долі обійшлися
Ми до сьогодні якось без краси.

Було так сумно й холодно мені.
Немає, мабуть, затишку у світі,
Коли теплом й любов’ю не зігріті
Твої оселя, прагнення та дні.

Згасають зорі з мріями в імлі.
Минуле наше стримують ледь груди…
Про Вас та матір, впевнений я, буде
Моя остання думка на землі!

© Николай Стасюк

ID Премиум-автора: PA5990368

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (9 оценок, среднее: 4,56 из 5)
Загрузка... Реклама

Николай Стасюк

ID Премиум-автора: PA5990368

1 комментарий

Татьяна Волошина · 02.05.2019 в 8:08 дп

Як романтично…)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *