Николай Стасюк

Не раз, не два гадалося мені,
Що на лану я заблукати хочу,
Упасти в маки і закрити очі –
Мов ти один у рідній стороні.

А ви хоч раз лежали у хлібах,
Де золотому вихорі вдалося
Куйовдить й пестить лагідно волосся,
Щоб зблиснув хміль в зволожених очах?

Щоб вільний дух свідомістю ввібрав
Оці величні Господа споруди!
Вдихнути злаків запахи у груди
Й упитись вдосталь ароматом трав;

Де плечі хвиль уперлись – в небесах
Сяйнути світлом раптом забаглося,
Коли тепло дозрілого колосся,
Мов струм, пройшлось по втомлених руках.

Перебере пучками по струні,
Аж ойкне враз вібрація у серці:
Приємна млість розіллється озерцем
В твоїй палкій вразливій глибині.

© Николай Стасюк

ID Премиум-автора: PA5990368

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (3 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Загрузка...

1 комментарий

Зоя Міщук · 29.04.2019 в 11:41 дп

Гарна поезія!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля