Валентина Ланевич

Ту любов із дитинства по житті я несу,
Квітку жовто-гарячу до душі пригорну.
Розцвітає латаття, цвіт збирає росу
Серед трав на болоті, що вже ждуть на косу.

Чайки з криком кружляють над весняним гніздом,
Бусли звагом чвалають по воді з чистим дном.
Жабка квакнула й стихла під торішнім листком,
Лиш зелена подушка від ходінь ходуном.

Із-під хмарки веселе сонце пряжу пряде,
Золотого проміння жмут кидає та ллє
Світло ясне, що живить теплом серце живе,
В грудях лоскотом ніжним протостає на все.

©Валентина Ланевич

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (3 оценок, среднее: 4,33 из 5)
Загрузка... Реклама

1 комментарий

Галина Пiгут · 28.04.2019 в 10:10 пп

Дуже гарний, позитивний вірш!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *