Наталiя Яковлева

П’є світанок ранішню росу.
Жадібно ковтаючи ковтки.
Десь на пашу вивели козу.
Розпускає дерево ростки.
 
Роса, мов намистинки, так прозора
Що можна в ній побачити себе.
Гукає хтось когось з над двору.
Життя бурхливе й запальне.
 
Роса зникає.. Сонце ясно світить. 
У променях все ніжиться живе.
Підводять пагони прекрасні квіти.
І завмирає серденько моє.
 
Усе в природі щире й бездоганне.
Наповнене звабливості і чар.
Весна іде, немов прекрасна панна.
Яка не терпить підлості і чвар.

©Наталiя Яковлева

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (3 оценок, среднее: 4,67 из 5)
Загрузка... Реклама

1 комментарий

Галина Пiгут · 28.04.2019 в 10:11 пп

Дякую, Наталочко 💖 Гарно!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *