Галина Пiгут

Як у дитинстві, батько взяв за руку,
Повів у сад. Там яблуні цвітуть.
І защеміло серденько у грудях,
А серед квіток бджоли все гудуть.

Удвох спинились в тихому куточку,
Блакитне небо нині без хмарин.
Як і колись, притис до себе дочку,
Легенько сперся об старенький тин.

– Колись, дитино, я піду у мандри,
В світи далекі, десь за небокрай…
Та не цурайся батьківської хати,
На самоті садок мій не лишай.

Ти подивись, як рясно цвіт буяє,
Зародять щедро яблуньки в саду.
Багато літ нас тішили врожаєм
І ще не раз нам втіху принесуть.

Я так плекав садочок, рідна доню,
Любов свою щодня йому вкладав.
Життя спливло, посивіли вже скроні,
Давно стареньким,люба моя, став.

Прийде той час, коли білі лелеки,
Мене на крилах в небо понесуть.
У тих краях, за хмарами, далеко
Такі ж сади рясні, мабуть, цвітуть.

Я подарую кожну тобі квітку,
Цей яблуневий білий-білий цвіт.
Ти приходи сюди хоча би зрідка,
Бо тут життя! Тут зовсім інший світ.

Не залишай, згадай, як у дитинстві,
Разом з тобою порались в саду,
Як ти любила квіточки барвисті,
І з пелюсток збирала все росу.

Ніхто ж не знає, що готує доля,
І чи лелеки скоро прилетять…
На все, дитино, Божа тільки воля!
Прийми в дарунок мій квітневий сад.

©Галина Пiгут

ID Премиум-автора: A7340307

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (29 оценок, среднее: 4,76 из 5)
Загрузка... Реклама

Галина Пiгут

ID Премиум-автора: A7340307

12 комментариев

Роман · 18.04.2019 в 1:40 дп

Щемний вірш. Я би сказав повчальний.

Елена Бартко · 18.04.2019 в 6:40 дп

😊😊😊Дуже красивий вірш😍😍

Татьяна Волошина · 18.04.2019 в 4:32 пп

Дуже трепетно. Спасибі, аплодую автору!

Светлана Камишна-Терещенко · 18.04.2019 в 10:23 пп

Даже, дуже вразливі рядки. Дякую Галиночко.

Тамара Онистратенко · 20.04.2019 в 8:20 дп

Галина, это замечательный стих, очень душевный и жизненный!

Галина · 28.04.2019 в 6:53 пп

Галя, до сліз. Дуже сильний вірш.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *