Елена Бартко

А пам‘ятаєш… Як ми там… В домівці Бога…
Домовилися на Землі отій зустрітись…
Пообіцяв тоді – що знайдеш ту дорогу…
І серед тисяч мене зможеш розрізнити.

Я запитала :  «Один одного впізнаємо?
Бо є можливість на Землі усе забути…
Чи, народившись, ми зв‘язок наш не втрачаємо?
Чи не помилимось удвох на перепутті?»

«Та, ні… Дивись…» – ти показав червону нитку,
Що йшла від твого серця аж до мого…
«І як помилимося навіть, то ми швидко
Один до одного знайдемо ту дорогу…»

«Та нитка – це кохання Богом данне…
Вона нам зверху, як дарунок всім дається…
Та з‘єднує серця безперестанно…
Не бійся… Нитка ця вже не порветься!»

«Тебе всерівно серед тисяч я знайду…
Бо я не зможу вже тебе не відшукати…
Я всі дороги подолаю і пройду…
Щоб ти свою любов змогла мені віддати.»

©Елена Бартко

ID Премиум-автора: PA1982775

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (184 оценок, среднее: 4,75 из 5)
Загрузка... Реклама

Елена Бартко

ID Премиум-автора: PA1982775

10 комментариев

Галина Пiгут · 16.04.2019 в 4:55 пп

Дуже глибокий вірш! Браво!

Наталия Устименко · 16.04.2019 в 10:25 пп

Гарно, тепло, душевно. Дякую за вірш.

Гульзара Кусаинова · 22.04.2019 в 6:00 пп

Прекрасно, Елена

Светлана Камишна-Терещенко · 27.04.2019 в 6:05 дп

Пронизливий вірш, Лєночка, дуже чуттєвий! Моє шанування.

Алексей Петруня · 12.05.2019 в 11:19 дп

Дуже гарні вірші, дуже яскраві почуття! Успіху та натхнення, Олено)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *