Валентина Ланевич

Моя весна давно вже відцвіла
І осінь павутинням вбрала коси.
А від зими дарма ждати тепла,
Лиш вітер за вікном скиглить, голосить.

Лапатий сніг повільно із небес
Вкриває мокру, скніючу землицю.
Роки біжать, немов швидкий експрес,
Життя везуть з собою зоряницю.

І час рахує дні до небуття,
Нового Року крок повільно плине.
Усе минає, щастя й каяття,
Лишається любов, вона не згине.

Вона незмінний вічності рушій,
У лебединій вірності воскресне.
Візьме скитальця в гості на постій,
В морозну ніч зігріє спрагле серце.

©Валентина Ланевич



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля