Татьяна Волошина

Байдужа стеля в крихітній кімнаті.
Павук уперто вимостив житло,
Гойдає муху, ніби на канаті.
Одну-єдину, інших не було.

Забули всі про місце не врочисте.
Лиш лікар час від часу зазирне,
Спитає, чи вівсянка не прокисла,
Чи вариво в лікарні не пісне.

Медбрат на три дні – раз помиє ночви,
Замінить воду в знатному цебрі…
І все. Нікого. Хочеш: вий по-вовчи,
Чи літніх мух рахуй на димарі.

Тісна для двох калік стара палата.
Один – при дверях, інший – під вікном.
Приковані до ліжка, бо лежати
Усе життя написано обом.

Отой, що був при вході, плакав часто,
Приказував, у груди себе бив,
Не раз хотів і рученьки накласти.
Страждальця інший дуже полюбив.

І тільки-но журба прийде до брата,
Пекельний жар і смута огорне,
Він стане у віконце виглядати
І каже: та послухай лиш мене…

Існує світ неписано красивий.
Ось, бачу я і річку, і місток,
І голуб прилітає темно-сивий,
Викльовує комашки із квіток.

А далі, за водою, квітне ружа.
Шипи, як шило, цвіт, неначе крин.
Усе там неймовірно гарне, друже.
Десь поруч є Господь. Ти не один.

Так і жили: каліка біля входу
Розпитував товариша про світ.
А той йому – про зорі, про погоду,
Як небо розшиває вертоліт.

Так і жили б… Якби не заздрість клята.
(Збудила у придверникові зло).
І дуже захотів він замість брата
На всесвіт роздивлятися крізь скло.

І вилежавши пагубну ідею,
Розлив всю воду, що була в цебрі.
Бо знав каліка точно, що без неї
Товариш не зустріне вже зорі.

Померлого забрали десь під вечір.
Звільнилось ложе. Хоч на серці гидь,
Страждалець попросив, щоб усі речі
Із ним самим туди перемістить.

Радів сіряк, неначебто хоромам.
Усе побачу: ружу, ясени…
Та, глянувши у шибку, засудомив:
Нічого не було, окрім стіни.

Спитався прибиральницю Марічку,
Що за мерцем ще прала сорочки:
Чому той бачив голуба і річку,
А він — в стіні цеглину, кругляки?

Сміялась діва: що верзеш, неробо?
Не міг брат про таке тобі ректи.
Сліпим він появився із утроби.
Очима для покійника був ти…

…Байдужа стеля в крихітній кімнаті.
Нестерпна біль і очі, як чужі.
Що ж, зрячий не побачить більше брата
І світу, що у братовій душі.

©Татьяна Волошина

ID Премиум-автора: PA2042538

Лауреат в номинации «Поэт читательских симпатий» I тура Всемирного Литературного конкурса «Ключ поэтической души» 2019 г.Париж

Общее количество голосов 74, оценка читателей 4,7/5


10 комментария

Галина Пiгут · 27.02.2019 в 9:42 пп

Дивовижно! Браво,Тетяна!!!

Ольга · 28.02.2019 в 6:44 дп

Дуже глибокий вірш. Серце замирає

Людмила · 28.02.2019 в 2:19 пп

Шикарно написано….Молодчинка!

Муза Лайф · 01.03.2019 в 3:18 пп

Дуже проникливо! Дякую! Душею для душі написані вірші!

Светлана Камишна-Терещенко · 03.03.2019 в 4:04 пп

Глибока філософія життя. Дякую. Я вже читала десь про це, але у віршовані й формі чудово викладено.

    Татьяна Волошина · 03.03.2019 в 5:21 пп

    Дякую, пані Світлано. Вірш написаний за мотивами російської пісні, яку виконує Світлана Копилова. Хто її автор, я не знаю. Але зміст вразив. Тому вирішила викласти українською, римою.
    Дякую Вам ще раз, щиро.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля