Елена Бартко

Промінчиком сонячним з неба скотився
Світанок лютневий… І в сніг провалився…
Сміялись над ним дві ялинки кудлаті…
Що поруч росли біля теплої хати…
«Який він незграбний…» – одна аж зайшлася…
Від сміху гілками своїми тряслася…
«Що ж буде він тут серед снігу робити?…
Мабуть до весни в кучугурах сидіти ?»…
«Який бідолаха…» – моргнула їй інша, –
«Його рятувати потрібно нам швидше…
Та де ж він? Агов…Та нема навіть сліду…
Десь зник він…Його нам ніде вже не видно»…
Аж раптом – щось дивне внизу засіяло…
Смарагдовим світлом сніг навпіл розтяло…
І там – в тому місці,де промінь спустився,
Пробуджений пролісок раптом з’явився…
Мабуть захотів він вже зиму прогнати…
Та як серед снігу йому виживати?
Ялинки завмерли ,здивовані дуже :
«Цього не чекали ми, дивний наш друже…
Хоч ти незначним нам спочатку здавався…
Маленьким промінчиком з неба спускався…
Та сила велика твоя є насправді…
Зима вже не стане тобі на заваді»…
І хай ще той Лютий снігами завіє…
Та сонячний промінь ту квітку зігріє…
Вона перша буде Весну нам вітати…
І силу життя у серця посилати…

©Елена Бартко

ID премиум-автора: PA1982775

Реклама

Елена Бартко

ID Премиум-автора: PA1982775

4 комментария

Неоніла Ревко · 07.02.2019 в 2:14 пп

Чудовий вірш, сповнений життедайними сила позитивних почуттів і радості.

    littercon · 09.02.2019 в 1:32 пп

    Благодарим за Ваш комментарий!
    С теплом и благодарностью редакция журнала

Наталия Устименко · 14.02.2019 в 8:34 дп

Оленочко. Ви сама – той ніжний, чарівний пролісок, про який написали. Таку красу несете в світ. Дякую Вам люба за неї.

Галина Пiгут · 22.02.2019 в 11:37 пп

Казково! Дуже гарно,Оленко!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *