Елена Бартко

Ще зовсім трішки — і весна… А поки Лютий
Не відпускає свої сиві володіння…
І в крижаний полон всі мрії ще закуті…
Та треба більше нам усім в житті терпіння…

Як вірити у щастя — воно буде…
Як вірити в кохання — воно прийде…
І серце стомлене від дум важких розбудить…
І неодмінно над життям те Сонце зійде…

В душі розтануть всі надумані крижинки…
Якщо в минуле знов своє не повертатись…
Воно твоєї не вартує і сльозинки…
Цінуй того, хто тебе змусить посміхатись…

Ще зовсім трішки — і весна… А поки Лютий
Морозним сріблом твою душу огортає…
Але кохання серце здатне сколихнути…
Щасливий той, хто у життя його впускає…

©Елена Бартко

ID премиум-автора: PA1982775


3 комментария

Светлана · 12.02.2019 в 6:23 пп

Чудово!

Галина · 12.02.2019 в 8:04 пп

Оленочко, дуже мило! Спасибі вам

Наталия Устименко · 14.02.2019 в 8:31 дп

Дякую, Оленочко.
Гарно, ніжно, романтично.
Сонцедайно, феєрично.
Ще цілющий дуже вірш,
Як читаєш, тане сніг.
Дякую, Оленко люба,
За красу кохання в небі,
І за квіти золоті
Ті, що носиш у душі.
14.02.2019
Наталія Устименко.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля