Наталiя Яковлева

Від світла ліхтаря сіяє сніг.
Виблискує, немов би діаманти.
Ніхто навіть подумати не міг.
Що зима так вміє дивувати.
Та не до всіх поблажлива вона.
З людських сердець, ця пані кригу творить.
А з ледь помітного, мов павутина, полотна.
Шиє скатертину, на ній – свої узори.
Складаються із різних почуттів.
Вони… І мають протиріччя.
День однією миттю пролетів.
А за ним, поглянь, десятиріччя.
Та попри все, залишитись людьми.
Ми маємо… Носи не задирати…
Із часом зрозумієш це і ти….
Бог також вміє крила обламати.

©Наталiя Яковлева


1 комментарий

Галина Пiгут · 22.02.2019 в 11:41 пп

Дуже сподався вірш! Гарно!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля