Наталiя Яковлева

А промінь лютого душевним сріблом,
У шибці знову радує мене.
На ній картина з візерунків квітне,
Тут паморозь свій прихисток знайде.
 
А промінь лютого мені услід махає
І ніби зупиняє : “Озирнись!
Життя іде! Життя триває
Майбутньому ти в очі подивись!”
 
Я зовсім не жалкую за минулим,
Його до себе я не поверта.
А промінь лютого із швидкістю акули,
Забрав із серця сумнівів літа.
 
Мій промінь лютого душевним сріблом,
В мені надії й щастя відродив.
В моїй душі запахло справжнім літом,
Мені Бог нові істини відкрив.

©Наталiя Яковлева


0 комментария

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля