Валентина Ланевич

Відбілив місяць заспану, сніжную ніч,
Заглядає невабом з-за рами в кватирку.
Схарапуджені вітром зірки біжать пріч,
Щоб на хмарці пухнастій зібрати вечірку.

Твої ж руки легенько торкнулись мене,
Просинаюсь у теплих, ласкавих обіймах.
Пристрасть вуст у полон груди миттю бере,
Розколихує їх в розгарячених приймах.

І два тіла зливаються в ніжнім танку,
І любов пелюстки розпускає червоні.
– Не лишай, мій коханий, ніколи, – молю,
Чутно ледь, – душі наші такі безборонні.

©Валентина Ланевич


0 комментария

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля