Тетяна Волошина

Засвітило небо оксамитні стрази.
Розгубився місяць в полум’ї зірок.
Як твоя їм тиха полюбилась фраза:
— Я куплю, кохана, до зірниць квиток.

Засвітило небо оксамитні стрази.
Розгубився місяць в полум’ї зірок.
Як твоя їм тиха полюбилась фраза:
— Я куплю, кохана, до зірниць квиток.

В час, коли утіха серцем керувала,
Повторяв ти вперто, начебто пророк:
— За твоє терпіння, що мене чекала,
Я куплю, кохана, до зірниць квиток.

У добу незгоди, суму і печалі
Твій бентежив душу найдрібніший крок.
— Що, коханий, буде із цим світом далі?
— Я куплю на двох нам до зірниць квиток.

Закрутило літо – ти забув про зорі.
Престарілий місяць в руки взяв ціпок…
— Не сумуй, дівчино, це бо ще не горе,
Купить ненаглядний до зірниць квиток.

Повернувся в студень. Більшого й не треба.
Згорблене світило правду прорекло…
— Я квитки придбав нам у зимове небо.
І в твоїх долонях два кільця було.

©Тетяна Волошина


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Авторизация
*
*
Генерация пароля