Читателей на странице:
(рондель)
Не старий, трохи втомлений ти, ген, літуєш на призьбі.
Тижні мчать, мов проміння, згасають, лишаються мигом.
Шурхотить атмосферно твоя з мемуарами книга.
До лікеру згущається літо. Та ти не журись бо.
Серпню, пальці твої пахнуть соком томатного листя,
Наче кава — засмага у тебе від променів тихих.
Не старий, трохи втомлений ти, ген, літуєш на призьбі.
Тижні мчать, мов проміння, згасають, лишаються мигом.
Кавуновий нектар та скоринка на дині — дивися!
Утішає врожай, плуг недарма тримав і чепігу,
… Ніби яблуко, котиться зірка, твій час — літа втіха…
Небо струшуєш, скрушно сумуєш: «До осені близько».
Не старий, трохи втомлений ти. Ген, літуєш на призьбі…