Читателей на странице:
/рондель/
Сходить сонце. Ллє меди — позбирала б ложкою!
Жито усміхається в молоденькі вусики,
Оживаю… Дихаю… День новий — і музика:
Промені дивуються жмутикам волошковим.
Дегустую трепетно ніжну ноту кожну я:
День іде… З турботами, справами, спокусами.
Сходить сонце. Ллє меди. «Позбирала б ложкою?» —
Жито усміхається в молоденькі вусики.
Ніжні сходи стеляться рунами погожими,
Полем йду червневим я — не сама, із Музою.
(Занотую миті всі, в’яже пам’ять «вузлики»).
Світлом ранку ділимось, на любов помноженим.
Сходить сонце… Ллє меди… Позбирала б ложкою!