Читателей на странице:
Відпускаєш? Тонке павутиння гілок,
Що чутливе, як пальці митця-музиканта,
Віддає жовтий лист… І тобі не звикати —
До майбутнього снігу лишається крок…
У воді обрис бачиш свій між позолот:
Ти в літах. Власну осінь заледве впізнала…
Це у кленів багряних монет карнавали,
Ти ж граційна і тиха. Зима вже от-от..
Жовта стрічка у річку летить мовчазну.
Риб косяк мерехтить у водоймі осінній.
Зайвину прибереш для нового цвітіння,
Прийде час— жвавий котик закличе весну
Ні, не плачеш! Мінлива, неначе ріка,
Не боїшся дивитись сезонам у вічі,
Пів оголена, зграбна, спокійно-велична.
Т-ш-ш-ш…Бо я під вербою усотую вічне:
«В-І-Д-П-У-С-К-А-Й»..