Читателей на странице:
Зимової, акорд останній, п’єси.
Ти поспішаєм, потяг відійде.
Відбиток неба нагадає плесо,
Куточок щастя залишився де?
Не відлітай на крилах білосніжних,
Не забирай кохання трунок той.
Моя царівна ніжна мене тішить,
З розлуки довгої вже заспокой.
Поміж дерев в гаю малий ставочок,
Там пара лебедів зайшли в танок.
Узимку вітер ноти брав співочі,
Тонув у задзеркаллі він давно.
Не відлітай на крилах білосніжних,
Не забирай кохання трунок той.
Моя царівна ніжна мене тішить,
З розлуки довгої вже заспокой.
Палає вогнище на перевалі,
Самотнє серце не захолоди.
Як ми жили, а як же ми кохали!
Мелодія, акорди і лади.
Не відлітай на крилах білосніжних,
Не забирай кохання трунок той.
Моя царівна ніжна мене тішить,
З розлуки довгої вже заспокой.
Не полишай ніколи сподівання,
Що все на краще стріли на шляху.
Як в унісон серця тоді співали,
Сніги не змели просіку живу.
Не відлітай на крилах білосніжних,
Не забирай кохання трунок той.
Моя царівна ніжна мене тішить,
З розлуки довгої вже заспокой.