Читателей на странице:
Зимовий ліс, який дарує тишу,
Проллє проміння сонячні між гіль.
Про дивовижну цю красу напишу,
Яка блакиттю вилилась суціль.
Запахла хвоєю звідтіль ялина,
Видзвонює бурульками вітрець.
Мов з казки чудернацької явилась
Царівна, котра вийшла навпростець.
По заячих слідах іде принишкло,
Їй не сполохати би косачів.
Ховається маленька в’юрко мишка,
Перебирається хіба вночі.
Причілок на нічліг лаштує хитро –
Полює ловами стара сова.
Під гілкою зі снігом вхід прикритий,
Не здогадається душа жива.
Повітря свіже радощів нагонить,
Десь підтюпцем там сонячні зайці.
За затінком дерев на перегони,
А вуха назирці: “В якому дзвін?”
По бездоріжжю сніговій гуляє,
Сніжинки біло-срібні порошить.
Насипав снігу по самі халяви,
Рипить з обчас карбами без пружин.
За пагорбами обрій, як багрянець.
Морозом пробирає до кісток.
За небокрай засніжений поглянеш,
Далеко тягнеться світ за ліском.