Читателей на странице:
Подяка у прожитому лиш дні
Спроможна ощасливити буденність.
Пробачити — і будемо прощені.
Завдячуємо Богові в житті.
Не повертати знову до гріха,
Не заблукати в нетрях манівцями.
Самі собі брехати перестали б,
Ніхто тоді би більш не дорікав.
На дворі ніби відбиває дзвін
Відпущені останні нам години.
Нікому неможливо, тож, вгодити,
Із коливанням тих захмарних цін.
Якась ненависть нелюдського зла
Не притаманна для нащадків себто;
Не дружелюбні, ніби антисептик
Стає міцнішим зав’язки з вузла.
Багато потерпілих, скрута, біль.
Серця німі, немов закам’янілі…
Все з кожним днем рвуть гнів дитячі цілі.
Куди чужий блукалець той забіг?
У засвітах розчулені на зойк.
Та безпорадні сильні цього світу.
Їм байдуже, що помирають діти,
Аби безпечно вільний рух пройшов.
Не віриться, що завтра добрий знак
Поставить рівноваги сталу крапку.
Слізьми щось літній дощ журу накрапав,
В ході хиткій невдач зазнав.
Але існує Всесвіту закон,
Який Господь поставив непорушно:
Благословенні добротою душі,
Яким дісталося всього з верхом.