Читателей на странице:
(вільний переклад вірша пані Каролін)
Без віку дві душі, в коханні юні…
Світання в травах шепотить мені.
У чашці кави, що наш сон відсуне.
На «ти» зі світом тут, без метушні.
В очах – палає щось, неначе свічка,
У сивих пасмах – відблиском зорі,
Той світлий штрих всередині навічно,
Струмків невгасних молодістю грів.
Вдихаю спільний ранок , як молитву,
Сміюся вітру, чую співи дня,
За спиною змагання, герці, битви,
Аби ніхто цю гавань не відняв…
В покорі, шармі всі душевні ноти,
Що чути глибше років, що біжать,
Кохання – то садку весняний дотик,
У квітах-бо нев’януча душа.
В молитві серце, сонячно-натхненне,
Несе між час помолоділих нас,
Ти дивишся закохано на мене,
Світ оживає та цвіте… весна ж!
В ладу живімо, рідний, хай удасться
Усміхнений та повен світла день.
Цей ранок наче таїнство причастя:
З пробудження, тепла, благословень