Читателей на странице:
Так не хоче осінь залишати
Нас на самотині без тепла.
Лагідна, приваблива, ошатна.
З яблуком нам пиріжків спекла.
Пожурила — дзуськи! плодожерці
Лащитись біля смачних плодів.
Виклала, як було все на серці,
Бо господар дітям наплодив.
Насікає і мрячить імлисто,
Сонечку зігріти нанівець.
Ось, невдовзі, вручить падолисту
В руки жовтоперий олівець.
Виноград набрав п’янкого соку,
Потішає, що й на другий рік
Файно вигріє нам землю сонце,
Вийде білка лускати горіх.
Буде рада дітвора зі школи
Зустрічати білобок-сорок.
Не поцуплять, опріч гав, смаколик,
Шоколадний плавлений сирок.
Зародили соковиті груші,
Їх в подолку дівчина несе.
Дай, хоч раз, солодка, тебе вкушу!
Закохатися дозволь, оце.
Бо кохання тільки є безмежне,
Наче обрій поночі з зірок.
Бо кохане серце лиш не бреше,
Як життя — мов пройдений урок.
Гіркотою спились наші душі,
Совість вбивць ніколи ж не гризе…
Спокою сирени не порушать,
Бо закінчилась війна — усе!
Зло не може довго існувати.
Кожна має відлік свій пора.
Жаль, не виліковні біснуваті.
Не затерти помилок пера.
Але шкоду виправляти треба,
Всі недоліки від злих сердець.
Осінь мирного бажає неба,
Рідних зустрічі, як озирнешся.
Незабутні перемоги днини,
Праці, надбання і боротьби.
Вартіша всіх пам’яток людина,
За життя невинних поскорбиш.
Не сумуй, моя кохана осінь,
Що ув ирій відліта птахи.
Перейматись недолугим досить,
Просто світ цей щиро полюби.