Читателей на странице:
/вільний переклад вірша Karoline Audace/
Вона зі світла й мріє про зірки,
У обрисах – світанку сяють далі,
Хмарина блідне з ніжністю вуалі,
І тінь його у порухах м’яких.
В ній день і вечір,спалахи вогнів.
Неначе Всесвіт у долонях гріє.
Струмують небом лінії надії,
Щоб неспокійним сном залляти ніч.
Як вечір крижму одягне на день,
Глибоке сяйво переповнить щастям,
Вона стоїть, легка, готова впасти.
М’яке небесне сяйво з неї йде,
Торкне блакить одвічний одинак,
Безчасся сонця – шепоти крізь морок,
Співає світло урочистим хором,
Висловлює душі бентежний знак.