Читателей на странице:
Осене, чом ти розхвилювалася?
Мнеш розкуйовджене вітром волосся.
Серце ущерть наповнене галасом.
Десь біля берега чайки голосять.
Хилиться вниз калина зажурена,
Сипляться з квітів додолу насіння.
Падає листя у слід за зозулею,
Справжня настала пора вже осіння.
Нічки доволі їй прохолодної,
Груди долонями вже не зігріти,
Але більше потрібно любові їй,
Жару і лави яскравої зірки.