Читателей на странице:
Річка води несе в свою гавань,
Забирає печалі й жалі,
Сиві хвилі вітрами перезані
Із дитинства так любі мені.
Кришталево-солодке натхнення,
Килими розіслались лілей,
І наяди, як німфи із міфів, –
Живодайно! Мов в храмі єлей…
Заглядаються верби у воду
І купають у хвилях волосся,
А за річкою – поле пшеничне,
В такт співає його колосся.
Берег квітами сонцю сміється,
Тепло стеляться в ноги стежки,
Річка стрічкою вдалеч все в’ється,
Я до неї спішу навпрошки.
Світлина з мережі Інтернет