Читателей на странице:
Справжнє світло душі –
Ти, моя Україно:
Аромат споришів,
І гніздо ластовине.
Повні жита поля,
Жайвір – серденьком б’ється,
Щоб ніхто не стріляв,
не поцілив до серця…
Та вишневі садки
І хати запалали.
Дим та сморід їдкий –
Суне люта навала,
Україно моя,
Материнська колиско!
Ти садком забуяй,
Не корися вітриську.
Гине кращий твій цвіт,
Мирні жителі, діти.
Зброя б’є навідліт –
Та тебе не схилити…
Закриває грудьми
Світлий син рідну хату,
Донька молить за мир,
В сивині тужить мати:
«Душ людських не губіть!» –
Очі, зведені в небо, –
Миру й щастя тобі,
Краю рідний, вишневий!»