Читателей на странице:
Хоч і осінь уже на порозі, але ще дні і вечори такі теплі та лагідні! Одного такого серпневого вечора, коли місяць уповні млинцем засвітився на небі, посилаючи своє світло і на землю, до мене підійшла онука.
— Бабусю, — щебетала вона, — Ходімо на побачення з зорями.
— Куди?- запитала я.
— На побачення з зорями, — повторила Єва, — Я уже все приготувала.
— Вмієш ти, Єво, інтригувати, — сказала я і пішла за онукою.
Єва повела мене до басейну, де на лежаках вже лежали теплі пледи. Ми поставили два лежаки поряд і вирушили мандрувати космічним простором.
На побачення з зорями
Запросила онука…
Мандрувати просторами –
Не проста то наука.
Відкривали Галактики
І планети нові,
Мов малесенькі гвинтики
У космічнім човні.
Спілкувались з прибульцями,
Їм махали: «Привіт!»
Зорі сяяли скельцями,
Був чудовий політ.
Наш політ перервала мама Єви, бо прийшла забирати Єву спати. Коли онука йшла додому, то зустріла дідуся.
— А де бабуся? – запитав дідусь.
— На побаченні, — серйозно відповіла Єва.
— Де?- перепитав дідусь.
— На побаченні, — знову відповіла онука.
Дідусь знизав плечима і пішов дивитись, на якому це такому побаченні його дружина. А коли побачив, то й сам залюбки приєднався, зайнявши Євине місце. Тож, побачення з зорями продовжилось, тільки стало воно більш романтичнішим.
Звезда на небе танцевала…
Была она красивей всех,
В наряде золотом блистала,
Сегодня ждал её успех.
Как здорово, что мы попали
На этот августовский звёздный бал,
Места лежачие заняли,
В душе эмоций целый шквал!
И были мы, как две песчинки,
В огромном мире, во Вселенной,
А в небе золота крупинки
Для нас так были драгоценны!
Желанияя мы загадали,
Как в юном возрасте когда-то…
Над нами звёзды пролетали,
Сверкая в небе ярче злата.
Ось так, завдяки онуці, з’явились два невеличких віршики та незабутні враження від чудового серпневого вечора.