Душа поета – як планета

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:

Душа поета – надто особлива.
Вона – натягнута струна.
Бува примхлива й вередлива:
У ній то літо, то зима.

В душі поета б’ють стодзвони
І соловей виводить ноти,
Лаштують рими камертони,
І тисяч слів медові соти.

В ній в квітниках квітують квіти,
Віночком пишуться сонети.
Рядки віршів – неначе діти,
У них мелодія кларнета.

Душа поета – як калина,
Прекрасна, вільна, вогняна,
Крилата пісня лебедина,
Хоч інколи бува й німа.

Душа поета – як планета,
Слова складає в унісон.
Вона є віддзеркаленням поета,
Долають разом творчий марафон.