Читателей на странице:
Паморозь біла лежить на землі,
Крига у серці, душа вся в імлі.
Бродить стежками, де вчора ходила,
Долю шукає, вночі що наснила.
Може, вона в тім осіннім листочку –
Один він на вишні у голім садочку.
Може, в тій пташці, що сумно співає?
Хто ж його знає, хто ж його знає…
Може, та доля хлюпоче у річці,
А може, он в тій молоденькій смерічці?
Осене пізня, чому ти мовчиш?
Жінку без долі в імлі не залиш.