Читателей на странице:
Світанком стрепенувся стиглий серпень,
Солодкі сипле сонячні сливки.
Сумує стомлено самотнє серце,
Серпанок стелиться стіжком сівким.
Сором’язливо споглядає сонце,
Співають славнозвісні солов’ ї.
Стає сп’янілий сад солодшим,
Схвильовано стовбичать сни сумні.
Стрімкий струмок спадає соковито,
Скрегоче старомодно стрекоза.
Синіють степом свічами сокирки,
Сповільнена сум’ ятиці сльоза.
Спізніло сіє сітку спозарання
Сухою скошена се сіножать.
Спішиш старанно сісти споглядати,
Статкує серпень свято спориша.
Суцвіття сіменить світами себто,
Сьогодні саме слічною ставай.
Струмують свіжо ставлення свячені,
Сніданок споготуй собі сама.
Дуже гарно,Леоне!
Дуже дякую Вам!
Вірш наскрізь метафоричний, вони «шикують» майже в кожному рядочку — такі вишукані й неповторні. Зачарувала, Леоне, Ваша поезія!
Ой, Ви мене перехвалили! Мені аж незручно. Чесно, все ще недосконале, беліберда виходить, але намагаюся хоча б один вірш написати.