Читателей на странице:
Спогади про те, чого ніколи не було,
А душа вкривається мурахами!
Відлетіти б їй у вирій з птахами,
Та бринить струна в ній, наче… пінопласт об скло!
Стежка, що ніколи не цуралася пригод,
А трава за нею гірко плакала,
Проростала віхтиками-знаками,
Знаками питання серед тисяч перешкод!
Вітер, що ніколи не наповнював вітрил,
Не хотів морочитись дурницею,
Називав ту марну справу ницою,
А зате, як гарно він жбурляв у спини пил!
Книга, що ніколи не носила сірий зміст,
Кольорові барви теж не личили,
Може, фарби ті були токсичними?
Так і не розклали на молекули той вміст!
Слово, що ніколи про «ніколи» не мовчить!
Бо у нього не така позиція!
Може, переважують амбіції,
Тільки кожне слово, як і все життя, лиш мить…
Красивый стих, очень понравилось, спасибо
И Вам большое спасибо, Инна, за добрые слова!