Кожен вигадав своє щось про любов

Оксана Павленко

Читателей на странице:

Оксана Павленко

Кожен вигадав своє щось про любов,
Як би дивно не звучало одкровення,
Набирає щедро бите скло у жмені
І під ноги простилає знов і знов.

А на вухо прошепоче: «Просто вір!
Чи ж лихе коли тобі я заподію?»
Черевики відбирає, як надію
І штовхає уперед, мов лютий звір.

Крок за кроком і свідомості межа
Розмивається, та зовсім не від щастя.
Опустити погляд вниз тобі не вдасться,
Як із рани не дістати вже ножа.

А за спиною – зруйновані мости…
Тільки вчора там були розкішні крила.
І кудись поділась та рішучість, сила –
Розтікаєшся свинцем гарячим ти.

Кожна крапля вже остання… через край!
І терпіння обірвалося канатом,
До якого встигла якір прив’язати
І тепер його ти спробуй, відкопай!

А ніхто й не говорив, що буде мед!
Ти сама колись оцю обрала пастку.
Дружній потиск став браслетом на зап’ястку,
А обійми душать, мов жорсткий корсет.

Хтось незрячий ще й позаздрить, чом би й ні!
Отака собі любов… не садо-мазо!
Чи ж агонія подібна до екстазу?
Може, істина лишилася на дні?

©Оксана Павленко

ID Премиум-автора: PA7537327

[ratings]