Читателей на странице:
Життя з’явилось, наче грім із неба,
заполонило ясністю буття.
Повернення грядуще до едему,
рече земля обітована: “Так!”
Бог дав пораду, радість і натхнення,
покинули загублений хоч рай.
Молися і працюй – все не даремно.
Образи всі від серця пробачай.
Врожаєм нива щедра і багата,
отарі вдосталь свіжої трави.
Адам же Каїнові був за батька,
в садку хоч Єву гаспид підловив.
На Авеля посіяв заздрість люту,
що більш благословив того Господь.
Підняв на брата рідного той руку
й утік, мов злодій, у країну Нод.
Було багато кривди і свавілля
мо’ за часів ще наших прабатьків.
Ридала мати з горя посивіла,
як сина в полі старший брат убив.
З тих пір велось поріддя окаянне,
що досі мирний люд гріхом гнітить.
Нема любові, світ без покаяння,
неспокій не покинув ні на мить.
А кров волає із землі про помсту,
на милосердя вже не ті часи.
Не вірять у майбутнє краще просто,
бо стали серцем мертві та черстві.
Однак ще жевріє зорі надія,
зішле що сонце на світанку Бог.
Усі печалі, як туман розсіє,
і запанує щастя, мир, любов.