littercon
Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья! Приглашаем разделить ноты душевной лирики и принять участие в завершающем конкурсе осенней поэзии : Прощание осени с 10 ноября по 15 декабря 2025 г.
Ноябрьский луч в последнем танго,
В осенних узорах разноцветных,
Взгляд нежный дарит парижанка,
Среди прохожих неприметных.
Шагая по бульвару Сен Дени,
Мечтая и наслаждаясь красотой,
Сонатой осени играющей струны,
Осыпавшись листвой золотой.
И манит кофе аромат Фидель,
Поддавшись откровению души,
Легко кружится жизни карусель,
В полёте часа Осенней Госпожи.
Прощание осени -мелодия любви,
С мудрым аккордом с проседью,
И в продолжении жизненной главы,
Благодарения сердечной россыпью…
Творите, любите и наслаждайтесь каждым моментом жизни! Пусть Ваше творчество излучает чудесную мелодию прекрасной, любящей души, а осеннее вдохновение оставляет самые теплые и уютные воспоминания!
С творческим созвучием
© littercon
Прощание с осенью
Ноября настала середина,
Незаметно с осенью простимся,
Осень чуть печальна, как картина,
Через год она к нам возвратится!
Чуть похожи на полотна Левитана
Осени не шибко радостные дни,
Нам напомнят от судьбы капризной раны,
Хоть и не хотим того они!
Обнаженные деревья, что без листьев,
Нас не радуют своею наготой,
Тучи поздней осенью нависли,
Неба нет уже с его голубизной!
Череда дождей на город мой прольётся,
Лужи подарив нам под ногами,
Не хватает в эти дни нам солнца,
И темнеет рано вечерами!
Хочется зимы с чистейшим первым снегом,
Ожидаем праздник Рождества,
Совершим от осени побег мы,
До свиданья, облетевшая листва!
Дорогая Каролин, от души благодарю Вас за восхитительную поэзию. за неиссякаемую энергию творчества! Восхитительные стихи!
Большое спасибо любимому журналу за новый прекрасный конкурс.
Всем желаю мира, добра, творческих успехов и радости жизни.
Мои благодарения,дорогая Людмила за Ваш созвучный душевный свет и чудесный, поэтический талант!!
Мадридская нежная осень
Прощай, моя новая осень.
Казалось, пришла лишь вчера.
Слегка видна тонкая проседь.
Как быстро промчались ветра.
С тобой мы сдружились и спелись
В чудесный погожий денёк.
Часы словно миг пролетели.
Пейзаж за окном чуть поблек.
Но в памяти ясной остались
Вокзалы, бульвары, кафе.
Мадрид, мы с тобою расстались,
Но свет твой не меркнет в душе.
Похож на волшебную сказку
Твой парк и фонтан свежих чувств.
Добавил ты яркую краску
В мой жизненный опыт искусств.
Гран-Виа, Пасео дель Прадо,
Пуэрта-дель-Соль, Алкала.
Прогулки мне стали наградой.
Поёт в моём сердце струна.
Мелодия льётся душевно.
Изящен её перелив.
Испанской гитары волшебной
Запомню тот сладкий мотив.
Прощай, зазеркальная просинь.
Испания. Розы бутон.
Мадридская нежная осень
Коснулась чудесным пером.
12.11.2025
Людмила, очень тёплое и лиричное прощание с осенью и Мадридом. Прекрасная тонкая ностальгия, мелодичность строк и неповторимые образы. Особенно — «осень коснулась чудесным пером», «фонтан свежих чувств». Чувствуется искреннее восхищение и внутренняя гармония.
Надежда, большое спасибо за чудесный, тёплый комментарий. Очень приятно! Успехов Вам, вдохновения и счастливой зимы!
Осенние юбилеи
Обещанья даются уклончиво:
семь отмерив — один раз отрежешь…
Опьянение лета закончилось,
Наступает осенняя трезвость.
Лист кленовый алеет и падает,
как ковром устилая аллею.
И печальнее нету праздника,
чем осенние юбилеи
Понимаешь, что все уже прожито,
Все изведано, все испытано.
Бередишь душу майскими грозами
да рассветами позабытыми.
Пусть хорошее что-то вспомнится,
если тягостно вдруг придется.
…Зайчик солнечный пляшет по комнате —
Значит снова весну дождемся!
Ноябрь
Вдаль уносясь, минуют годы
Времен и буден рвется связь.
Ноябрь, как таинство природы,
Свою диктует миру власть.
Ноябрь – как чародей из сказки,
Нам дарит то дожди, то снег.
Его особенные ласки
Понять не в силах человек.
Его ночей очарованье
Под ветра свист, под шум дождя,
Его закатов полыханье,
Что душу властно теребят.
И с просинью глубокой неба,
Что вдруг обрушится на нас,
Ты ощутишь и быль, и небыль,
Всевышнего услышав глас.
И ярче заиграют краски
На серых буднях ноября,
И ощутишь ты: не напрасно
проходит жизнь твоя! Не зря!
И пусть зима остудит сердце,
Ей поклониться не спеши,
И насладись, открывши дверцу,
Осенней сказкою души.
15.11.25
Владимир, очень красивое, атмосферное стихотворение. Ноябрь одновременно и хрупкий и величественный. Строки о «полыхании закатов» и «сказке души» придают особенную теплоту и лиричность. А как же прекрасны образы «чародей из сказки» и «осенняя сказка души»! Тема преходящего времени обыграна ненавязчиво и с надеждой: жизнь, несмотря на уходящие дни, «проходит не зря». Это придаёт стихотворению светлый финал и философскую глубину.
Надежда, спасибо за столь точное восприятие смысла, который я вкладывал в это стихотворение! Ноябрь — действительно, удивительный месяц: еще не зима, но уже, кажется, и не осень. Это так совпадает с жизненным циклом человека. Моим, в частности.
Ленивое солнце прокралось сквозь тучи,
Ветер холодный стал злым и колючим,
Желтые листья утратили блеск
Ноябрьские дни – словно грустный бурлеск.
Серое небо стального оттенка,
Нас утро ненастьем встречает частенько
Дождик играет тихонечко джаз,
И прыгают капли, чуть — чуть суетясь,
Голые ветки стыдливо вздыхают,
Последние листья, увы, опадают,
Природа на страже, выходит не зря,
Поздняя осень, конец ноября
Воздух, пропитанный влагой, горчит,
Туман проползти сквозь дома норовит,
И нас посещает невольно хандра,
Нам хочется душу согреть у костра,
Чтоб стало на сердце немножко теплей,
Сыграют нам блюз огоньки фонарей,
И чувствуя близкое дней расставание,
Осень станцует с дождем на прощанье.
Рита, спасибо! По-моему, это — прекрасная зарисовка. Поэтично, легко и сразу проникает в душу, находя в ней отклик. А «грустный бурлеск» и «блюз», который «сыграют огоньки фонарей» — это вообще великолепно и образно! Чудесное стихотворение!
Владимир,благодарю за отзыв,я не люблю ноябрь за его серость,наверно,поэтому не писалось,но тут осень подарила пару тёплых денёчков и моросящий дождь с размытыми огнями фонарей порадовал и вдохновил
Відрядження закінчується. Осінь.
Валізи пакувати прийшов час.
Невдовзі морозець, зима на носі.
Але втішає, щоб ти не скучав.
Заміни важко віднайти для ролі.
Зіграти треба, бо дається шанс.
На повну викластись, тебе хоч тролять,
Переживання в кулаки зіжав.
Були закохані в осінню пору,
Як листя компліменти роздали.
Ще енергійні, хоч куди, нівроку,
Від частувань вгиналися столи.
Життя неначе книга – зачитались.
Перегортаємо ми сторінки.
Шукаємо навдивовижу щастя,
Якщо не поруч, то на стороні…
А холод віє, просто порожнеча,
Від зіпсуття змарніли крадькома.
Там наша доля навздогін женеться,
Настирливо припавши до керма.
Тебе дзвінок розбудить ненароком,
Ядуха як замлоїть лиш жаги.
Часопису повтори рок за роком,
Несхаменуча пристрасть, ледь живі.
Натхнення щось незвичне нам створити,
Розрахуватись, мати про запас.
Крокує на вокзал вже сеньйорита,
Від випадковості не вбереглась.
Поєднані єдиною стезею,
Що обіймає душі голіруч.
Ще раз життя, мов іній з віть, труснемо.
Ти хоч кохання шепотом озвуч.
До божевілля як тебе люблю!
Шляхетна, файна і напрочуд мила.
На уповання, заздрість не на злу,
Мене займає жадібна несила.
Віддатись у полон мрійливий бунт,
Пишаюсь так тобою кожні миті.
Тоді б тобі до скону вірним був,
Щоб вічно на руках тебе носити.
Але то марення, одна мана.
На жаль, для мене майже неосяжна.
Тріпоче серце ніби пес ланцюг.
Роки безжалісно минають в даль,
Нові дороги асфальтують стяжки.
Однак тебе безмежно, все ж, люблю!
дуже хороша лірика, Леон! Дякую!
Тебе, юрби посеред, я побачив,
Таку виразно вичурну, легку.
Гойдалась ніби квітами, повагом,
Немов листочок плавав у струмку.
Белембалася сумочка на боці,
Спідничка відкривала просвіт вглиб.
Сандалі цокали, на ноги босі
Узуті, відбивали такт в підстриб.
Простою видавалася такою,
Знайома ніби коліжанка та.
Приваблювала гарною ходою.
Піду захоплено я за тобою
На здивування й поготів жінкам.
Косою осінь маякне рудою.
Тих теплих днів ніхто вже не поверне,
Їх поховав у снах густий туман.
Повільно застигала кров у венах,
Надію на майбутнє світ тримав.
Нехай опаде листя все додолу,
І розметуть холодні їх дощі.
Не заблукаємо дійти додому,
Там легко разом стане на душі.
А сонечко з багряної заграви
Оглянулось на роздоріжжі доль.
Вітри поміж дерев сумне заграли,
Торкнутися, хоча б душі, дозволь.
У тузі серце б вирвалось назовні,
Воно болить, скучає і щемить…
Осінні квіти ніжні на осонні
Замайоріли згадкою ще мить.
Ніколи добротою не зів’януть,
Підживлені росою зі жалю.
Запалить зірка вічність полум’яну,
Бо дуже сильно я тебе люблю!
Zosiu, malutka, cicha. Z twych ust kielicha. Chcę znów dziś pić. Bo przecież, Zosiu Tych chwil nie zmażę. Nikt nie rozkaże. Nam przestać śnić.
Збігають роки часоплином,
Життя ж, немовби один день.
Неквапно кроком чогось линуть,
Усе в минуле відійде.
Дитяча радість, забаганки,
Кохання перше мимохіть.
Хоч встигнути врожай зібрати б,
Ще поки мжичка моросить.
Нестримна і холодна осінь,
У полудень лиш сонця блиск.
Ти спиш уже, маленька Зосю?
Хоч уві сні свій лик наблизь.
Сяйлива усмішка в промінні,
Де чорнобривці й купчаки.
Чудові квіти ще осінні
Милують очі залюбки.
Птахи щебечуть на осонні,
Що позлітались звідусіль.
Поніжтесь сонечком на осінь,
Ще б пак, під опади рясні.
Хай приховає попід листям
Зажуру, сльози, німоту
Нудьга осіння краполиста,
Натуру жадібну нічну.
Гамселить вітер верховіття,
Додолу листям шарудить.
Надвір немає змоги вийти,
Залитий восковий щільник.
Не плач, неначе те малятко,
Що хоче бігти підтюпцем.
Тебе люб’язно Бог кохає,
Опікується добре це.
Налиті ґрона винограду –
Сподобалась їм як блакить!
Потрібно якось дати раду,
Скучає серце і болить…
Ти не хвилюйся так за мене,
Занадто більше не тужи.
Світ зоряне утішить небо,
Щасливою би буть душі!
Як зіркою, світить любов’ю,
Чекати зустрічі й обійм.
Бо плине, ніби за водою,
Вся доброта, яка в тобі.
Чудово. Дуже тонко та лірично.Блискуча поезія!
Це твоя остання осінь
На полишеній землі.
Ніби вп’ялась вістрям гострим,
Як ходила по стерні.
Квіти поступово в’яли,
В сухоцвіття одяглись.
Сни шукали десь фіалок,
Підкрадався хитрий лис.
Не усе ще відмолила,
Скільки змоги, далебі.
Здавна снилася могила
Й піднебесся голубі.
Тільки Матінка Пречиста
Відкриває небеса.
Всім перепустку вручити
Має, смерть як надійшла.
І плачу, покіль, не треба,
Роси сходять нам згори.
Увійти, якби ж, до неба!
Свічкою до тла згори…
Бо скорботи Приснодіва
Першою пізнала всі.
У покорі жити вміла,
Завше вервиця в руці.
Ми за прикладом посвяту
Віддамо, Пречистій, Їй!
Вірні хай почесно сядуть
Біля Найсвятіших ніг.
От нас опять уходит осень
Неспешным осторожным шагом,
Остаться мы её не просим,
Выносим только на бумагу
Свою ей благодарность за плоды,
Что принесла она нам щедро,
Успехам рады, даже чуть горды,
И шею кутаем шарфом от ветра!
Готовы встретить зимний мы мороз,
По насту снежному бежать на лыжах,
Год этот много разной всячины принес,
Ждём снега на асфальте и на крышах!
Снег первый, чистый торопись,
Мы на тебе протопчем тропки,
Успешно продолжая повесть-жизнь,
Когда-то смело, а когда-то робко!
ТАНЦІВНИЦЯ
/терцина/
У імлистій красі – ноти флірту,
Кожен теплу красу помічав.
Чепурний листопад йшов у хвіртку.
Сонях, ніби медове курча
Виглядав з-за старого паркану,
Вщент розсіював сизу печаль.
Милувались на осінь незнану,
На магічний і ніжний балет,
Що принади підкреслював панни.,
Падолист, і художник, й поет
Елегантну примітили кралю
І зав’язли у чарах тенет.
Наче фея вона танцювала!
Так граційно несла кожне па
Тонко, вишукано, досконало…
Зачарований став листопад,
Мов закляк з того дива у хвіртці.
Сторопів і щось ніс невпопад.
Як закоханий в юному віці
Позолоту в шаленстві зривав,
Від привабливої танцівниці
Глядачі розгубили слова…
НЕ ПЛАЧ, ОСЕНЕ
Гурти птахів — калейдоскопу розсип,
Заб’ється серце лірика навскач.
У наготі дерев печальні роси —
А я прошу: ти, осене, не плач…
Красою тішиш око щохвилини,
І скаржитись на тебе — боже збав.
Зі стріхи тихо падають краплини:
Дощ музикує, наче для забав.
Обійме сонце мирні краєвиди,
Я мрії ограню… Поет? Римач?
Натхнення в кожній миті буду пити,
Не плач же тільки, осене, не плач.
КРИХІТЦІ ОСЕНІ
Крихітко осені, йдеш? Дуже скоро так…
Наче «па-па» робиш гілкою голою.
Згадку, що вперто цвіте матіолою,
Просто за мить змінять зими із холодом.
Лист у калюжі примерзне, поскліє весь,
І вороння обізветься розбурхане,
Перші сніжинки несміло запурхають,
Наче кульбабки, що б’ються у мрії десь.
Все-таки йдеш… А безвітряно й тихо так,
Щедро в тумани укрилась молочні ти,
За урожай, сад і ліс із грибочками —
Дякую! І — до побачення, крихітко!
О, ПАННО ОСЕНЕ
Твій, панно Осене, лик під вуалями
Забілено молочними туманами.
Невидимо хвилини разом танули,
Ідеш від нас по золоті зів’ялому.
Ліг вірш до ніг. Застигли у печалі ми,
Прощаємось. Залікувати б рани нам…
Твій, панно Осене, лик під вуалями
Забілено молочними туманами…
Ішли стежками добрими й невдалими,
Зустрілися зі світлом і з оманою,
Була на диво ти багатогранною,
На жаль, от тільки миру не діждали ми,
Твій, панно Осене, лик під вуалями…