Читателей на странице:
Осене днів моїх, скривджена, зболена,
Ходить душа розтривожена колами:
Стала такою в мені вже відколи ти,
Серед війни та безвиході днів.
Де ж бо тепло, що зі мріями чистими,
Завжди чекала я під падолистами?
Марно шукаю загублену істину,
Що ж бо змінилось сьогодні в мені?
Щастя? Згубилось в життєвім гармидері,
Ні, не згубилось… Його просто видерли:
Будні стражданнями несамовитими,
Вісті щоденних запеклих боїв.
Тільки усі ми з молитвою щирою,
В добре та світле попереду віримо,
Будемо жити у щасті та мирі ми,
Осене днів неспокійних моїх.