Читателей на странице:
Zosiu, malutka, cicha. Z twych ust kielicha. Chcę znów dziś pić. Bo przecież, Zosiu Tych chwil nie zmażę. Nikt nie rozkaże. Nam przestać śnić.
Збігають роки часоплином,
Життя ж, немовби один день.
Неквапно кроком чогось линуть,
Усе в минуле відійде.
Дитяча радість, забаганки,
Кохання перше мимохіть.
Хоч встигнути врожай зібрати б,
Ще поки мжичка моросить.
Нестримна і холодна осінь,
У полудень лиш сонця блиск.
Ти спиш уже, маленька Зосю?
Хоч уві сні свій лик наблизь.
Сяйлива усмішка в промінні,
Де чорнобривці й купчаки.
Чудові квіти ще осінні
Милують очі залюбки.
Птахи щебечуть на осонні,
Що позлітались звідусіль.
Поніжтесь сонечком на осінь,
Ще б пак, під опади рясні.
Хай приховає попід листям
Зажуру, сльози, німоту
Нудьга осіння краполиста,
Натуру жадібну нічну.
Гамселить вітер верховіття,
Додолу листям шарудить.
Надвір немає змоги вийти,
Залитий восковий щільник.
Не плач, неначе те малятко,
Що хоче бігти підтюпцем.
Тебе люб’язно Бог кохає,
Опікується добре це.
Налиті ґрона винограду –
Сподобалась їм як блакить!
Потрібно якось дати раду,
Скучає серце і болить…
Ти не хвилюйся так за мене,
Занадто більше не тужи.
Світ зоряне утішить небо,
Щасливою би буть душі!
Як зіркою, світить любов’ю,
Чекати зустрічі й обійм.
Бо плине, ніби за водою,
Вся доброта, яка в тобі.