Читателей на странице:
Чарує золотава осінь
У барвах квітів і дерев.
Осонням жовтуватих просік,
Де горобина і дерен.
Летиш у вирі – вільний простір,
Шукає мов поживи птах.
У дощ ведуть, невже, на розстріл,
Аби з полону не вертав?
Гнилиці позбивала осінь,
Не дала довго їм висіть.
Осінній час, протяжний, ось він,
Як мокра павутини сіть.
А рвана мрія райських яблук
Бере на розпач аж до сліз.
До течії вербу схиляє,
Десь листя вітерець поніс.
Останні сипляться надії
Поміж несходжених доріг.
Ще не натішився довільно,
Життя коштовне не зберіг.
Краса околиць мальовничих,
До щему миловидний край.
До себе крізь відлуння кличе.
Осіннім сном не відмирай!
Цвістимуть білі хризантеми,
Що нагадають щастя світ.
Білітимуть, якщо й затемно,
Досвітня зірка вкаже схід.
На серці зробиться відважно,
Поллє від доброти роса.
Хоч як душі не було б важко,
Коханням квітка ж – проросла!