Читателей на странице:
Збігає лік. Невже дочасна осінь?
За літеплом холодні дмуть вітри.
А сонце досі ходить зранку босе
І дивиться з-за хмар на світ згори.
Дитинство наше, наче босоноге,
Де дивокрай і срібний водограй.
Кохання перше згадками догонить,
Сором’язливе, що забули рай.
Десь там – за видноколом сонця – юність,
Мов дівчинка усміхнена стоїть.
Чи ми жалкуємо, що вже відбулось,
Без впливу нездійсненних наших мрій?
Знайома стежка, ботики на ніжках,
Якби ж то наздогнати те дівча!
Чарівна, чепурна, погляне ніжно,
Щоби ретельніше її вивчав.
Дивуйся, несподівано і мило,
Що можна зазирнути в очі ті.
Як серце покохало гарне диво,
Будемо вірні в добрім почутті.