littercon
Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья,приглашаем разделить душевное вдохновение и принять участие в конкурсе: Октябрьская заря с 5 октября по 10 ноября 2025г.

Октябрьская заря в короне осени,
С блеском янтарных изумруд,
В прятки с листвой играет сосенка,
Варакушки заливисто поют…
Росинки мило блещут серебром,
Заметная прохлада у рассвета,
Луч солнца пробирается тайком,
Чаруя превосходством бабье лето.
Деньки в осеннем перламутре,
Душа в тандеме с листопадом,
В очаровании природы мудрой
Творит, в благоухании ароматов.
🇫🇷 Français
Aube d’Octobre
Aube d’octobre, couronne d’automne,
D’ambre et d’émeraudes éclatantes,
Le pin joue à cache-cache des feuilles,
Tandis que chantent les fauvettes charmantes.
Les perles de rosée scintillent d’argent,
La fraîcheur caresse l’aurore naissante,
Un rayon se glisse doucement,
Et charme l’été de grâce luisante.
Les jours brillent d’un clair nacré,
Mon âme chute avec les feuilles dorées,
Dans la sagesse de la nature sacrée,
Elle respire beauté et sérénité.
🇬🇧 English
October Dawn”
October dawn, in autumn’s crown,
With amber emeralds aglow,
A pine plays hide and seek with leaves,
While bluethroats trill in morning’s flow.
The dewdrops gleam with silver grace,
Cool whispers bless the newborn day,
A sunbeam steals through secret space,
And charms the golden autumn’s play.
In pearly light the days unfold,
My soul with falling leaves ascends,
In nature’s wisdom, calm and old,
It breathes where scent and beauty blend.
🇪🇸 Español
Aurora de Octubre
Aurora de octubre, corona del otoño,
Con ámbar y esmeraldas que relucen,
El pino juega con hojas al sueño,
Mientras los ruiseñores se estremecen.
El rocío brilla en plata pura,
El alba fresca besa el día,
Un rayo entra con dulzura,
Y encanta el alma con su armonía.
Los días visten luz nacarada,
Mi alma cae con hojas doradas,
En la sabiduría de la naturaleza amada,
Respira fragancia y calma sagrada.
Творите с осенним шармом и красотой Вашей поэтической души!!Пусть аккорд осенней сонаты нежно трогает Ваше сердце. Спасибо, что Вы с нами!
С творческой созвучностью
© littercon

Не забываем мы учителей,
Учивших нас своим предметам,
Мне кажется, я стал поэтом,
Мне это видится по тем приметам,
Которые становятся видней
В октябрьскую, что отмечаем нынче пору,
С учителями продолжаю разговоры,
А многих — нет уже на белом свете,
У их учеников уже большие дети,
Мне голосом, ушедшие на небо, не ответят!
Но я их все равно благодарю,
Они меня, уверен я, услышат,
Дождем осенним мне ответ напишут,
Я жёлтых листьев им букет дарю!
У вас, мои мне дорогие, праздник,
Я вспоминаю вас разнообразных,
И вижу вас во снах довольно часто,
И я желанием сейчас одним горю,
Чтоб вас мы никогда не забывали,
И взглядом провожая птичью стаю,
Хотя бы в мыслях благодарней стали,
Встречая по утрам октябрьскую зарю!
С октябрьскою зарёй встречали праздник пожилых —
День пожилого человека,
Богата трудовая биография у них,
Сейчас работа — пройденная веха!
Встречаем с этою алеющей зарёй
Мы в этот день учителей хороший праздник,
Для них мы песни лучшие поем,
А песен и стихов — полно прекрасных,
В которых вспоминают школьные года,
Они остались навсегда в душе и в сердце,
Любовь в тех песнях — путеводная звезда,
Нам от любви не спрятаться, хотеться
Всегда нам будет самых добрых слов,
Мы в церкви о любви помолимся Владыке,
Бог есть Добро и Бог — Любовь,
И жизнь от Бога — дар великий!
ПОЕТЕСИ
Подружко-осене, ми ж бо ровесниці,
Сонця залиш, не журбуй раннім холодом.
Ще ж у душі виглядаємо молодо,
Лист не рони, дні осінні нам — веснами!
Сонця залиш. Не журбуй раннім холодом,
Не вередуй перемінами настрою:
Сукня багрянцева робить прекрасною,
Вогником сяй в оксамитовім золоті.
Ще ж у душі виглядаємо молодо,
Грона намиста — далеко до старості,
Бабине літо нам вічне дісталося,
Отже, про зиму не думай ніколи ти.
Лист не рони! Дні осінні нам — веснами,
Тільки хороше крізь нас віддзеркалиться,
Зичу натхнення, вогненна зухвалице,
Адже з народження — дві поетеси ми.
НЕНАПИСАНИЙ РОМАНС
(рондо)
Дивлюсь на Вас… На склі жалкує час,
Виводить ненаписаний романс
Холодними розводами-сльозинами,
Ми нарізно осінніх нот не спинимо,
Піддайтеся, як я їм піддалась.
Краплина сум’яття — невинний страз,
Відлунює самотністю та зимами,
Весь змок, до скла припав листок осиновий-
Дивлюсь на Вас.
Мелодія несправджена лилась.
Не треба дій, якихось зайвих фраз:
Журу на шибку дрібно злива сипле нам,
А скло тремтить терзаннями і схлипами,
Я, мріями торкаючись щораз,
Дивлюсь на Вас.
Октябрь я благодарю:
За утра раннего зарю,
И, раскалившись, я горю,
Вам свежие стихи дарю!
Благодарю я перелетных птиц
За то, что обязательно вернутся,
Вновь вдохновение не ведает границ,
Глаза большими стали, словно блюдца!
За дождики спасибо октябрю,
За листья, что покроет первым снегом,
Подруге я цветы опять дарю,
И, сильно запыхавшийся от бега,
Перевести стараюсь дух,
В карман полез за шоколадкой,
За то, что интерес мой не затух,
Она мне дарит самый сладкий
Свой поцелуй, ничем не заменимый,
Я за подругу благодарен октябрю,
Октябрь стал месяцем любимым,
Себя с любой проблемой примирю,
Ведь мне легко все удаётся,
И в октябре меня согреет солнце,
И лучик, заглянул в оконце,
Его, как и октябрь, благодарю!
Дорогая Каролин, от души благодарю Вас за прекрасное поэтическое слово! Изумительные стихи! Красота осени чарует и восхищает в каждой строчке.
Благодарю любимый журнал за новый замечательный конкурс и мотивацию к творчеству.
Всем желаю успехов и творческого вдохновения!
Благодарю,дорогая Людмила!! Осеннего вдохновения и прекрасной музы!!
Октябрьская заря
Не спи так долго и лениво.
Пойдём с утра встречать зарю.
Торжественно взойдёт огниво,
Тропу проложит к алтарю.
Ты слышишь звон и птичье пенье?
Хотя все птицы уж на юг
Вновь улетели и с волненьем
Пока нашли другой приют.
Синицы, дятлы, свиристели
Щебечут с раннего утра.
Клесты резвятся в ветвях ели.
День наступил. Вставать пора.
Оно взошло в осенней дымке,
По всюду расплескав оранж.
Похоже, музыкант на скрипке
Не хочет снова взять реванш.
Соната сыграна с душою
Во славу солнечному дню.
Гимн солнцу слышен над рекою.
Похоже, снова дежавю.
В летящих жёлтых, тонких листьях
Скрывается души пожар.
Художник приготовил кисти
И на холсте нарисовал
Полёт внезапной, свежей мысли
И аромат последних астр.
Восход — начало новой жизни.
Её напишет нам фантаст.
07.10.2025
Дуже гарний мотив жовтневої зірки, прекрасна поезія!
Благодарю!Пусть осенний шарм наполняет Ваше сердце!
Збігає лік. Невже дочасна осінь?
За літеплом холодні дмуть вітри.
А сонце досі ходить зранку босе
І дивиться з-за хмар на світ згори.
Дитинство наше, наче босоноге,
Де дивокрай і срібний водограй.
Кохання перше згадками догонить,
Сором’язливе, що забули рай.
Десь там – за видноколом сонця – юність,
Мов дівчинка усміхнена стоїть.
Чи ми жалкуємо, що вже відбулось,
Без впливу нездійсненних наших мрій?
Знайома стежка, ботики на ніжках,
Якби ж то наздогнати те дівча!
Чарівна, чепурна, погляне ніжно,
Щоби ретельніше її вивчав.
Дивуйся, несподівано і мило,
Що можна зазирнути в очі ті.
Як серце покохало гарне диво,
Будемо вірні в добрім почутті.
Дорога, Каролін, щиро дякую за чудову поезію. Вона, як і Ваша душа, створює чарівний тандем з природою, передає всі фарби осені.
Благодарю,дорогая Любовь! Осеннего вдохновения,мира и добра!
ЖОВТНЯ ОСТАННЯ ОКТАВА
Неба багряна заграва
З листям злилась золотим.
Жовтня остання октава
Робить цей світ чарівним,
Сірість щоденну стирає,
Свято у душу несе,
Всіх нас красою вражає.
Жовтень, побудь з нами ще.
Зорі ранкові й вечірні
Золотом сяють нехай,
Хмари усі білопінні
За горизонт проганяй.
І зашарівся румʼянцем
Жовтень в осінній зорі,
Небо малиновим глянцем
Нам посміхалось вгорі.
Тільки шкода — швидкоплинним
В нашім житті є усе.
Знову за жовтнем чарівним
Вже листопад до нас йде.
Ещё одна осень
Просто, ещё одна осень…
Где-то волынки играют,
Где-то зажигают фонари.
Кого-то с дороги встречают,
Вести приносят журавли.
Кто-то в бою умирает…
Кто-то рад, что ноги свои.
Мозг о жизни мало знает,
Сердце больше, его не крои.
Просто, ещё одна осень…
Небо горит, то молчит –
Остановись, не спеши…
Жизнь бежит и не спросит:
Жил ли ты для души?
Где-то рассвет наступает
И выключают фонари.
Кто-то о ком-то мечтает,
Кто-то бежит от любви.
Просто, ещё одна осень.
Играет дождь тихонько увертюру,
Туман укрыл деревья и кусты.
Он мягкий, словно шляпа из велюра,
И чары скрыл вчерашней красоты.
Лишь кое-где блеснет монеткой медной,
Кленовый лист, упавший на газон.
И небо стало серовато — бледным,
Надело, видно, солнце капюшон.
У октября еще остались краски
Немного охры, кадмий и кармин,
И красит он листочки без опаски,
Раскрасил ярко ягоды рябин.
Грибов рассыпал пригоршню под елкой,
Налил в бокалы сладкого вина,
Листвой накрыл поляны, как скатеркой.
Доволен он, что сделал все сполна.
Октябрьский день становится короче,
Наполнен он житейской суетой
Октябрь для нас старался, между, прочим,
Найдите время, насладитесь красотой.
Грущу по зелени травы и леса,
Нетерпеливо жду поэтому весну,
И часто вспоминаю чудо-лето,
И даже летом прогремевшую грозу
Приятно вспомнить, ведь она
Грусть не наводит дождика осеннего,
Годится дождь осенний лишь для сна,
А мне нужны прогулки и веселье!
Но всё идёт, как и должно идти,
И я завел себе привычку
Гулять в осенние тоскливые дожди,
Когда попрятались все птички!
И в это время сочиняется легко,
А это мне приносит снова радость,
Пусть осень на дворе, до лета далеко,
Я погрущу немного, только малость
И снова напишу стихи про то,
О чем напишется легко и просто,
Пускай промокнет старое пальто,
Ты, осень, тоже — дорогая гостья!
Чарує золотава осінь
У барвах квітів і дерев.
Осонням жовтуватих просік,
Де горобина і дерен.
Летиш у вирі – вільний простір,
Шукає мов поживи птах.
У дощ ведуть, невже, на розстріл,
Аби з полону не вертав?
Гнилиці позбивала осінь,
Не дала довго їм висіть.
Осінній час, протяжний, ось він,
Як мокра павутини сіть.
А рвана мрія райських яблук
Бере на розпач аж до сліз.
До течії вербу схиляє,
Десь листя вітерець поніс.
Останні сипляться надії
Поміж несходжених доріг.
Ще не натішився довільно,
Життя коштовне не зберіг.
Краса околиць мальовничих,
До щему миловидний край.
До себе крізь відлуння кличе.
Осіннім сном не відмирай!
Цвістимуть білі хризантеми,
Що нагадають щастя світ.
Білітимуть, якщо й затемно,
Досвітня зірка вкаже схід.
На серці зробиться відважно,
Поллє від доброти роса.
Хоч як душі не було б важко,
Коханням квітка ж – проросла!
Після дощу запахло як грибами,
Осінній зустрічає щиро ліс.
Ще до світанку виїзд на рибалку,
Коли через рогози ледь проліз.
Краса природи зачарує очі,
Та мальовнича вичурність довкіл.
Мале звірятко казкою дзіркоче,
А дятел деренчання вже завів.
Поволі опадає жовте листя,
Оголює стрункі дерева в ніч.
Як щойно зірки перший промінь блисне,
Крізь просіку вітрець дме впересіч.
За краєвиди простір миловидний,
Тумани сині простяглись до гір.
Візьметься сонно павутину вити
Ще літо бабине латанням дір.
Цирує вздовж і в поперек нитками.
У квітах причаївся тихо джміль.
Метелики веселі позникали,
Старий на гілці гайвір затужив.
Свої принади має пізня осінь,
Здається віє сумом ген, на жаль.
Насправді дух натхненням нам підносить,
У відзеркаллі росяний кришталь.
Ещё темно, но воздух стал иным —
В нём холод дышит, будто бы прощаньем.
Октябрь плыл над полем ледяным
И у воды оставил начертанья
Невидимой, хрустальной тишины.
Лежала мгла в изгибах камышей,
И даль дрожала, будто в ожиданьи.
И первый луч спустился не спеша,
Касался мира — не для оправданья,
А звал в безмолвный танец новых дней.
В цветах зари — ни золото, ни медь,
А только тлен, прозрачность и покой.
Играли краски грустью на листве,
И каждый лист, как будто бы родной,
Кружась, шептал о том, что важно мне.
И каждый стебель, тронутый зарёй,
Шептал о том, что осень — не прощанье.
А свет, скользнув над сорванной листвой,
Оставил в ней надежду — обещанье,
И тихий след — невидимый, живой.
Мне утро пело голосом листвы,
И день рождал своё очарованье.
Покой струился в кромке синевы
И пробуждал янтарное дыханье —
Где дремлют позабытые мечты.