Читателей на странице:
Дивуюсь, принаймні, – О, що то за осінь!
Уся в осяянні, в яскравому сонці.
Як усмішка мила запалює серце,
Квасниці сушила, зі шкірки зітреться.
Пронісся де легіт, там оплески листя,
Брунатно-зелені, чекають стелиться.
Під ноги упали б і ледь зашарілись,
Та мали б забаву дорослі і діти.
Пожухло метати угору на радість,
Від серця кохати, годити старатись.
У щебеті птаха щасливі моменти,
Щоб їм не забракло всім волі у небі.
Поживляться з крихти, роси ті нап’ються.
Якби ж то так встигли побути у злуці.
А осінь велебна, завзята до праці.
Ще цвіту вербени достоту багацько.
Милуються очі красою роздолля,
Як місяць щоночі натхнення подвоїть.
Дощем краполистим умиє обличчя,
Далеко за лісом у казку покличе.