Читателей на странице:
Час летить уперед і не знає спочинку,
Викликаючи тихий прихований щем
Примостились довкола очей павутинки,
Хоч до осені так не хотілося ще.
Під вітрами здригнулась краса вереснева,
Хризантеми під осінь такі запашні.
Гіркота незбагненна з’явилася в неба,
А хотілося літа, не осені…Ні!
Піддалися сезону і трави і квіти —
Відцвіли, помарніли. Ув осінь і нам.
Та лишилась душа в щедрім бабинім літі:
З павутинками й сонцем — без віку вона!