Читателей на странице:
Оскільки дійсність затхла і захланна,
То свіжості, вивітрювань якби.
Навіщо потерпає в нас кохання?
Мов на заклання виводок юрби.
Замало молитов і прагнень миру,
Надія хоч останній наш оплот.
На Бога і в життя найкраще вірмо,
Свята Любов – Предвічна це, як Бог!
Жадобою привласнення кортимі,
Навала, грубощі, гріхи, гріхи…
Така зображена тепер картина.
Хоч плач, а хоч скачи, як звір реви.
Кому оце, як сам собі говорю.
Розрадою стають молитва й вірш.
Адже плачем не допоможеш горю,
У надприродне з дива щось повір.
Усі якби у нас слова погані
Та викреслити з розуму сповна!
Сумління може трохи нас і ганить,
Але, все ж, мучить злоба і війна.
З колізій гамору і пут жахіття,
До лікаря звернися: “Сам спаси себе”.
Пророк закликав, чесно проживіте,
Солодка за Вітчизну стає смерть…
У прощі, пості і простій молитві
Могутність милосердя і добра.
Повсталі в праведній останній битві,
Де вільним воля, а спасенним рай.
Пробачення не в змозі дати певно
Своїм оце заклятим ворогам.
Суворо гнівається тоді небо,
За справедливість відповісти нам.