Читателей на странице:
У кри́хту неба – волошкову синь –
Заплівся міцно сонях золотавий.
Бузкова материнка щебетала,
що жмут поли́ну – квіти заросив.
Мовчали обереги вікові:
і м’ята, й грона ранньої калини,
Голівка маку мовила єдина:
«Йде шляхом осінь. Завтра – Маковій…
Букет освятять, воду, стільники –
Магічну силу понесуть в оселі.
Війна… Так Україні важко… леле!
Бо лізе зло, нестримане ніким.
Не роси – сльози впали між суцвіть,
Бо стільки душ полинуло у Вічність.
…Вкладають люди мрії в маковійчик
і просять небеса: б л а г о с л о в і т ь!»